Децентралізація на Демидівщині

Реформа системи місцевого самоврядування, унаслідуваної Україною з радянських часів, була необхідна ще на зорі незалежності. Адже неможливо будувати країну з якісними гнучкими відносинами між владою і громадянами на основі тотального контролю та роздутим бюрократичним апаратом управління. Адже як можна інакше пояснити таку кількість сільських рад, різних структурних підрозділів та управлінь органів виконавчої влади? Відсутність прозорих механізмів регулювання місцевих адміністративних процесів, завуальованість бюджетотворення, недостатнє фінансування на місцях довгий час стримували Україну на шляху до реформування за європейським зразком. Те ж саме можна сказати і про невеликий Демидівський район, який у 2015 році став на непростий шлях невідомої тоді реформи децентралізації.

Що мали громади району до початку реформування? Скупий бюджет, який ділили між собою одинадцять сільських і одна селищна рада. Населення при цьому складає трохи більше 14 тисяч осіб. Якихось особливих змін досягти було важко, тут свою неостанню роль зіграла і подрібненість на зовсім неоптимальну кількість органів місцевого самоврядування. Мабуть, в Рівненській області не знайдеться сільська рада, в якій проживало б 330 людей. А на теренах Демидівського району є така – Ільпибоцька сільська рада, утворена 1993 року. Про доцільність існування такої громади можна сперечатись навіть не будучи фаховим економістом. Левова частка мізерних надходжень йшла на утримання управлінського апарату, при цьому до райцентру рукою подати – менше 3 км. Там люди і звикли отримувати всі необхідні послуги. Про який бюджет розвитку тут можна говорити? Таких прикладів є вдосталь.

Тож децентралізація для Демидівського району стала свого роду рятівним кругом, який міг би врятувати громади від нерадісної перспективи залишитись без раціонально спланованого бюджету.

Етапи формування Перспективного плану формування ОТГ на території Демидівського району

Демидівський район за короткий період 2015-2016 років пройшов кілька етапів створення перспективного плану формування об’єднаних територіальних громад, який тричі перекроювався. Це відбувалось завдяки значній увазі, яку приділити реформі сільські голови, місцеві депутати. Вони долучились до обговорення і висували свої пропозиції власного бачення майбутньої мапи району. Початково передбачалось створення єдиної громади шляхом об’єднання всіх існуючих сільських та селищної рад Демидівського району. Логіка тут проста – територія в основному компактна, висунутим вимогам методики формування громад район відповідає. Завдяки об’єднанню була б сформована потужна громада. Згоду на об’єднання дали вісім сільських рад району. Також планувалось долучити і Пляшевську сільську раду сусіднього Радивилівського району – жителі сіл Пляшева, Солонів та Острів звикли до близькості з Демидівкою і користуються тут послугами лікарні, банків, закладів освіти та культури.

Однак внаслідок лобіювання інтересів жителів віддалених від райцентру сільрад місцевими головами згодом були внесені зміни до перспективного плану. В підсумку була дана згода на створення Боремельської об’єднаної територіальної громади з населенням 3300 осіб на території Боремельської, Малівської та Золочівської сільських рад. Таке рішення було продиктоване як економічними, так і суто соціальними причинами. Дані ради об’єднують села з потужною матеріальною базою, тут є школи, дитячі садочки, великі сільськогосподарські підприємства, об’єкти соціальної інфраструктури та розвинена дорожня мережа. Не останню роль зіграла і віддаленість від Демидівки населених пунктів – до найбільш віддаленого села Більче аж 26 км.

Вже 11 грудня 2016 року відбулись перші вибори в Боремельську об’єднану територіальну громаду. Жителі сіл обирали голову і депутатів сільської ради. З результатом у 56% на виборах переміг Віктор Михайлович Корінь, який до того очолював Малівську сільську раду. Керівник має багаторічний стаж ефективного управління, успішний досвід впровадження сучасних проектів, залучення коштів для розвитку сільських територій і покращення добробуту селян.

В якийсь момент було незрозуміло, буде чи буде створена громада, адже ключовим питанням було приєднання Пляшевської сільської ради Радивилівського району, що передбачало зміну адміністративно-територіального поділу на райони. Законодавчо цей механізм не був передбачений і довелось чекати внесення змін Верховною Радою України. І такі зміни були прийняті у березні 2017 року.

Тому вже 29 жовтня жителі громади зможуть взяти участь у перших виборах до Демидівської селищної ради і обрати собі голову громади та депутатів, які представлятимуть інтереси людей.

Новостворена Демидівська ОТГ

Процес реформування непростий і тривалий, але з огляду на позитивний досвід новоутворених об’єднаних громад вже можна сміливо заявити, що децентралізація дозволить органам самоврядуванням отримати більше повноважень, а об’єднання додасть ресурсів і на їх виконання у тому числі.

Перший синьо-жовтий стяг над Демидівським краєм

Демидівщина урочисто зустрічає 25 річницю незалежності України. У цей знаменний день, як і в усі інші святкові і визначні дні нашого життя, ми з гордістю милуємося українськими синьо-жовтими прапорами, велично рівняємося на древній Тризуб та натхненно співаємо гімн «Ще не вмерла Україна».

Але старше покоління українців ще не забуло ті недалекі часи, коли національні символи були заборонені Радянською владою. У період 1989-1991 років за них точилася справжня боротьба з комуністичним режимом. Це був складний час, який ставив виклики перед ініціативними і патріотичними жителями країни. Не відставали в цьому розумінні і наші краяни. Так, ще 1988 року у вузькому колі свідомих жителів Рівного звучали ідеї щодо відновлення української національної символіки. Радянські владні лещата послабили свій тиск і люди почали більш вільно висловлювати свої думки щодо символів українського народу.

Перше відкрите публічне підняття синьо-жовтих прапорів на Рівненщині відбулось 18 червня 1989 року під час вшанування пам’яті козаків, полеглих на полі Берестецької битви в селі Пляшева. Організаторами акції були В. Червоній та О. Новак. Це було першим гучним сигналом до аналогічних публічних акцій в містах і селах Рівненської області, які хвилею прокотились в 1990-1991 році. Підняття синьо-жовтих знамен не скрізь відбувалось спокійно, у деяких містах (Рівне, Здолбунів, Дубно, Кузнецовськ) виникали сутички між партійними працівниками і міліцією з однієї сторони та активістами з іншої. Однак, такі протистояння закінчувались спокійно і до серйозних наслідків не призводили.

Вже у 1991 році в деяких містах, селищах та селах області можна було побачити синьо-жовтий двоколор. Найбільше піднятих прапорів було на Дубенщині. Не оминуло патріотичне піднесення і терен Демидівського краю, який тоді входив до складу Млинівського району. Про перший на Демидівщині підйом жовто-блакитного прапора розповів безпосередній учасник акції Віталій Маргосюк, житель села Рогізне.

- Тоді був складний час, коли відбувались зміни, багато людей не розуміли, чим все може закінчитись. В нашому селі правив о. Василь Ліщук, який був патріотичною людиною і далекоглядно оцінював стан справ. Він запевняв, що Україна буде незалежною і залишилось чекати ще недовго. В 1991 році вирішили вивісити прапор, який символізував би патріотичне відродження села. Я ще з двома хлопцями – Федасом Віктором та Данилюком Ігорем – взялись реалізувати задумане. Де взяли синьо-жовте полотнище, вже й не пригадую, вивісити вирішили на димарі котельні. Він саме в центрі села, дуже високий і прапор був би помітний здалеку. Лізти на трубу довелось вночі, щоб ніхто не побачив, адже за таке могли бути проблеми. Було небезпечно, але про страх тоді я не думав.

Коли зранку над селом замайорів великий синьо-жовтий стяг, то дехто з жителів навіть заплакав. Люди раділи, що дожили до того часу, коли змогли побачити над селом свій національний символ і ніхто тоді не сумнівався, що Україні бути!

- Прапор пробув над селом не довго, така зухвала акція викликала гнівну реакцію у тодішнього районного керівництва. Подібні речі трактувались як прояв націоналізму, посягання на державні символи СРСР. Другий раз встановлювати прапор знову зголосився я. Але коли я спускався труби, то полотнище почало тріпотіти від вітру і це почув міліцейський патруль, який чергував у сільраді. Мене тоді забрали до райвідділу, довго проводили профілактичну бесіду. Від серйозних наслідків мене врятувало те, що я був у Афганістані і міліціонери не наважились давати хід справі.

По-іншому дивився на сміливий вчинок голова сільської ради Панчук А. В., який і нині очолює село. В ті часи за таке діяння могли постраждати і причетні, і зовсім невинні люди. Адже контроль за всіма сферами життя був тотальний і міліція з КДБ не дрімала. Вже на другий день сільського голову викликами в райком партії і вимагали вжиття рішучих кроків, притягнення причетних, взяття під контроль політично неблагонадійних жителів села. Варто зауважити, що Анатолій Володимирович повівся гідно і відмовився реагувати на подібні акції, адже розумів, що українській державності бути.

Така була історія відновлення історичної справедливості по відношенню до національної символіки України на теренах Демидівського краю. Тільки через 2 роки, 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла постанову “Про державний прапор України”, згідно з якою Державним прапором України було затверджено синьо-жовтий стяг.

Сергій Щербатюк

Останні дроти

Останні дроти

Епоху провідних технологій змінює час безпровідного зв’язку, проте сьогодні я хочу поговорити про таку призабуту багатьма річ, як проводове радіо. В селах на нього лагідно прозиваються «брехунець». Правильніше буде сказати, прозивались. Адже час продемонстрував повну безпорадність і відсталість дротового мовлення перед більш сучасними каналами отримання інформації. Нас повсюдно оточує інтернет і телебачення. Не часто вже зустрінеш домівку, де на стіні красується гучномовець і з нього линуть українські переспіви.

Чому ж проводове радіомовлення вимушено відходить у минуле? Я спробував дослідити цю тему. Поспілкувавшись із жителями сіл Демидівщини Рівненської області, дізнався, що у більшості з них «брехунець» давно вже мовчить. В когось обірвались під час грози дроти, десь повалене дерево обірвало лінію, в іншому місці дріт банально позрізали крадії на металобрухт. Люди здавалось би і раді користуватись радіо, та немає технічної можливості. Не варто забувати, що в кожному районі є своя студія радіомовлення. І проблема в тому, що почути передачі місцевого радіо можуть лиш ті, хто ще не втратив дроти до своєї домівки. Така ж ситуація і в Демидівському районі. Місцева радіостанція «Говорить Демидівка», яка була заснована на зорі становлення Демидівського району веде мовлення лише «по дротах». Тобто для жителів віддалених сіл це чи не єдиний спосіб донесення вістей з району. Невдовзі населення зможе втратити і цей спосіб інформування.

Про технічні особливості забезпечення населення сигналом проводового радіомовлення я поцікавився у начальника дільниці «Укртелеком» О. Колесника. Як повідомив Олександр Анатолійович, проводове радіо в Демидівському районі знаходиться в занепаді. Не лише в нашому краї, а й по всій Україні дротове радіо висить на межі повного зникнення. Адже на сьогоднішній день на увесь район приходиться всього лише 340 абонентів, які користуються цією послугою і справно сплачують абонплату. Деякі села, як то Боремель, Вербень чи Рогізне взагалі не мають жодного абонента. Активні радіоточки залишились ще у віддалених селах і райцентрі.

Що стало причиною такої ситуації? Перш за все, природне витіснення новітніми технологіями і добровільна відмова населення від радіофікації. По друге, політика, яка склалась в «Укретелеком», котрий не підтримував у належному стані лінії та обладнання, не виділяв кошти та матеріали на усунення аварій. По третє, здорожчання послуги: на сьогодні абонплата в місяць складає 15 грн, що, погодьтесь, не мало за регулярно відсутнє мовлення.

Вже більше року поблизу с. Копань ведеться будівництво телевежі, яка в тому числі має забезпечити стабільний сигнал і для радіо. Передбачається заснування спільної для Демидівського, Млинівського та Радивилівського районів телерадіостудії. Як поінформували у Млинівській районній раді, новостворена студія розміститься саме в смт. Млинів, де вже підшукали підходяще приміщення. Хочеться сподіватись, що це вдихне нове життя у місцеве радіомовлення і Демидівка буде на слуху далеко за межами району.

Сергій Щербатюк

Дорога в нікуди

На фото нижче - автомобільна дорога Т 0303 Луцьк - Радомишль - Демидівка - Дубно. Нею щодня курсує автобус Дубно - Демидівка через Повчу, їздять люди в села Млинівського, Демидівського та Дубенського районів. Але поїздка цією "дорогою життя" викликає такі негативні емоції і стрес, що бажання тут їздити зникає надовго. Покриття від межі Демидівського і Млинівського районів і до м. Дубно колись було покращено асфальтом, але відтоді жодного ремонту, схоже, тут не проводилось. Лише біля Повчі починається більш-менш якісна траса. Тому невеликий відрізок перетворився у невидиму проблему. Її не бачать ні чиновники, ні дорожні служби, ні місцева влада. В деяких місцях від асфальтового покриття залишились лиш маленькі острівки поміж щебенем і бруківкою. В таких місцях перепади висот між вибоїнами і верхнім краєм дороги сягають 30 см! Якщо раніше були узбіччя, якими можна оминути ями, то тепер вони зникли під зеленою завісою. В деяких місцях неконтрольований ріст дерев і чагарників утворює щось схоже на славнозвісний Тунель кохання у Клевані. Тільки сюди туристи не дуже поспішають, ці місця більше в пошані в екстремальних мандрівників. Нічого дивного, що не зважаючи на офіційний статус автомобільної дороги загального користування державного значення, Google на своїх картах видалив її з переліку пріоритетних автошляхів (хоча частина від Луцька до Демидівки доступна у навігації). Це, мабуть, зроблено для безпеки автомобілістів, адже потрапивши на Т0303 звідти складно повернутись.

ПРОЕКТ "ДЕМИДІВКА - ЛИМАН: НА ВІДСТАНІ ФОТО" ПІДВІВ ПІДСУМКИ

Об’єднання України має відбуватися не у владних кабінетах чи за столами переговорів, поєднувати Схід і Захід потрібно безпосередньо встановленням містків комунікації між людьми та громадами. Будівництво містків взаєморозуміння – важкий довготривалий процес і чи не найскладнішою перепоною залишаються стереотипи, дуже часто помилкові. Саме тому з метою подолання цих стереотипів, демонстрації толерантності і взаєморозуміння ми вирішили взяти участь у проекті Програми національних обмінів. Завдяки цьому був здійснений візит у Краснолиманську об’єднану територіальну громаду, а також ми відвідали міста Слов’янськ, Лиман, Миколаївка, село Крива Лука. Важко повірити, але місця, в яких ми побували, більше нагадують рідну Рівненщину, аніж ті пейзажі, які у багатьох з нас асоціюються з Донецькою областю. Мальовничі українські села, неповторний Сіверський Донець, густі ліси і зелені луки. Перш за все відвідали місто Лиман (раніше Красний Лиман), де зустрілись з активістами громадського простору «Альтанка». Молодь міста не залишається інертною і безпосередньо бере участь у житті міста – організовує арт-заходи, тренінги, майстер-класи, курси іноземних мов для дітей. Згодом нас зустрів Леонід Довгий, непересічна людина, справжній патріот своєї землі, який змушений був покинути рідну Макіївку і поселитись у с. Крива Лука. Леонід Миколайович покинув улюблену роботу, однак не полишив хоббі – фотографію. Саме напередодні у місцевому будинку культури відбулась презентація його фотовиставки, де на світлинах майстерно передано красу навколишньої природи. Село Крива Лука пережило буремні події літа 2014 року, рівно три роки тому на навколишніх пагорбах розміщувались сепаратисти, село страждало від обстрілів, загинули кілька мирних мешканців. Місцевий бібліотекар Наталія Олексіївна, яка раніше у своїй агросадибі часто приймала гостей з радістю зустріла і нас. Ще до війни Криву Луку облюбували дачники з навколишніх міст, проте зараз село переживає не найліпші часи. Свіжий ковток повітря Крива Лука отримала завдяки Леоніду Довгому та Яні Синиці. Обоє переселенці, пані Яна раніше мешкала у Донецьку, вела успішний туристичний бізнес, втративши все обрала село на березі Сіверського Дінця своїм другим домом. Пан Леонід не покладаючи рук намагається довести місцевим селянам і собі що земля тут може приносити хороші врожаї. Взявши участь у проекті започаткування бізнесу для переселенців завів пасіку. Пані Яна, заручившись підтримкою старости села, реалізувала проект «Крива Лука – туристичне село», таким чином давши поштовх розвитку прихованого потенціалу села. І пані Яна, і пан Леонід вірять, що окуповані території повернуться до України, однак для цього потрібні рішучі кроки керівництва країни. Ми очікували побачити сліди руйнувань і безнадію в очах людей, а зустріли сповнені життям міста і села, людей, які живуть з Україною в серці. Боялись нерозуміння і відстороненості, а наштовхнулись на приязність і відкритість мешканців Донеччини. Так, не все тут просто і залишається безліч невирішених проблем. Але люди сіють хліб, створюють сім’ї, будують будинки і гордяться своєю Україною! Проект реалізується в рамках Програми національних обмінів, за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США).

Інтерактивна мапа діяльності Української Повстанської Армії на теренах Демидівського району

Якось обговорювали вшанування пам'яті вояків УПА на теренах Демидівського району. Виникла думка, що вшановувати потрібно, але ще треба приділяти увагу дослідженню і популяризації історії Демидівщини як повстанського краю серед молоді. Чудові способи пропонують сучасні інформаційні технології. Зокрема, є можливість створити он-лайн мапу місць, де відбувались важливі події національно-визвольної боротьби у 1941-1946 роках. Такий інструмент є і він досить простий та безкоштовний - це Google Maps.

Карта буде відображати місця, де відбулися значущі події в історії Української Повстанської Армії - локації боїв з більшовиками і німцями, місцезнаходження куренів і криївок, місця розстрілів і захоронень українських вояків, пам'ятні знаки та меморіальні дошки.

Важливо, що долучитись до формування мапи може долучитись кожен бажаючий, хто володіє цінною інформацією. Необхідно повідомити лише точне місцезнаходження і короткий опис події чи місця, бажано долучити фотографії.







Контакти редактора мапи - 096-9502788, gerfis1@gmail.com, Сергій Щербатюк.